ПОЗОВНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ПРИ СПАДКУВАННІ.

        Відповідно до ст. 1222 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народженні живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (держава Україна, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти цивільного права).

         Зі змісту цієї статті випливає, що у нас є два види спадкування (а саме: за законом та за заповітом) і три види спадкоємців: фізичні особи (спадкоємці за законом та за заповітом), юридичні особи (спадкоємці за заповітом) та інші учасники цивільних відносин (спадкоємці за законом – відумерла спадщина та спадкоємці за заповітом).

         У ст. 1223 ЦК України чітко зазначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Зі змісту частини першої цієї ж статті випливає, що пріоритет в спадковому праві надається спадкуванню за заповітом, а в разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначенні у статтях 1261-1265 ЦК України.

Визнання заповіту недійсним

         Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи, яка володіє повною цивільною дієздатністю, на випадок своєї смерті. Коротко кажучи, заповіт – це остання воля 9особисте волевиявлення) громадянина.

Відповідно до п.п. 51.1 п.5 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при оформленні спадщини за заповітом нотаріус має надати правову оцінку заповіту, перевірити його реєстрацію у Спадковому реєстрі та чинність на момент смерті заповідача. Якщо наданий спадкоємцем заповіт не відповідає вимогам чинного законодавства, нотаріус відмовляє в його прийомі.

З точки зору нотаріуса все дуже просто: якщо є заповіт, є спадкоємець по заповіту, є майно, вказане в заповіті, то кінцевим результатом буде видача Свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Але розглянемо іншу ситуацію: є спадкоємець за законом, який не вказаний у заповіті, але не хоче погоджуватись зі змістом заповіту та бажає визнати його недійсним в судовому порядку. Адже конституційного права на звернення особи до суду за захистом її прав та свобод, чітко зазначеного в ст. 8 Конституції України, ніхто в нашій країні не відміняв.

У разі визнання заповіту недійсним спадкування відбувається за законом. Лише після одержання судового рішення, яке набрало законної сили, нотаріус може видавати належному спадкоємцеві відповідне Свідоцтво про право на спадщину.

Усунення від права на спадкування

Усунення від права на спадкування чітко та змістовно відображене в ст. 1224 ЦК України та п.п.5.8 п.5 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом.

Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-якого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Це положення не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом.

Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини.

Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялись від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.

За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Вищезазначені положення поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Якщо хтось зі спадкоємців бажає усунути іншого спадкоємця від права на спадщину та має намір звернутись до суду за визнанням такого факту, він зобов'язаний письмово повідомити про свій намір нотаріуса та подати нотаріусу заяву відповідного змісту до видачі Свідоцтва про право на спадщину. А нотаріус, в свою чергу, зобов'язаний прийняти від спадкоємця цю заяву і зареєструвати її в Журналі реєстрації вхідних документів та приєднати до спадкової справи, а потім відкласти видачу свідоцтва про право на спадщину. Вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом.

Додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини – це золоте правило мусять пам'ятати не лише спадкоємці, а і нотаріуси та судді.

Для висвітлення цього питання звернемось до статей 1270, 1272 ЦК України та підпунктів 3.13-3.17 п. 3 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, згідно з якими для прийняття спадщини чи відмови від прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Ця норма не застосовується до спадкоємців, які перелічені в частинах 3,4 ст. 1268 ЦК України. А саме: до спадкоємця, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, оскільки вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шестимісячного строку не заявив про відмову від неї; до малолітньої, неповнолітньої, недієздатної особи, а також особи, цивільна дієздатність якої обмежена, оскільки вони вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків відмови від спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників та з дозволу органу опіки та піклування.

Встановлення факту родинних, шлюбних та інших відносин зі спадкодавцем

Відповідно до ст. 68 Закону України «Про нотаріат» та п. 4 глави 10 розділу ІІ Порядку при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус перевіряє наявність підстав для закликання до спадкування за законом осіб, які подали заяви про видачу свідоцтва.

Доказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спадкодавцем є: свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану, повний витяг з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису, копії актових записів, копії рішень суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин.

При неможливості подати документи, що підтверджують наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом, нотаріус повинен роз’яснити спадкоємцям їх право звернутися до суду з позовною заявою про встановлення:

- факту родинних відносин зі спадкоємцем;

факту проживання зі спадкоємцем єдиною сім'єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини;

- факту перебування на утриманні у спадкодавця не менше як 5 років.

Всі ці факти підтверджуються рішенням суду, яке набрало законної сили.

Право власності на частку у спільному майні подружжя, набутому за час шлюбу, та право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.

 

 Відповідно до ч. 1 ст. 71 Закону України «Про нотаріат» та підпунктів 1.1-1.3 п. 1 глави 11 розділу ІІ Порядку у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з подальшим повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.

Або, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відповідно до ст. 74 сімейного кодексу України майно, набуте такими особами за час спільного проживання належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором. Незважаючи на те, що сімейне законодавство України регулює ці відносини, нотаріальним процесом не передбачено видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні зазначеним вище жінці та чоловіку, у разі смерті одного з них. Отже, такі особи повинні звернутись не до нотаріальної контори за видачею їм відповідного свідоцтва, а до суду з позовною заявою за визнанням за ними права власності на 1\2 частку майна, набутого за час їх спільного проживання.

Така сама ситуація складається з майном, набутим в період перебування жінки та чоловіка в зареєстрованому шлюбі, якщо у разі смерті одного з них на час відкриття спадщини шлюб між ними було розірвано. Згідно зі ст. 68 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Проте нотаріус не видає свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, шлюб між якими було розірвано на час відкриття спадщини. Колишня дружина/чоловік у нас не є спадкоємцем, у неї/нього лише один шлях – звернення до суду з позовною заявою за визнанням за нею/ним права власності на ½ частку майна, набутого за період перебування у зареєстрованому шлюбі з померлим. Вище зазначені особи, якщо звертаються до суду, зобов’язані письмово повідомити нотаріуса про свій намір до видачі свідоцтва про право на спадщину заявленим спадкоємцям. А у випадку, якщо суд задовольнить їх позовні вимоги, надати нотаріусу копію рішення суду, що набрало законної сили, для того, щоб нотаріус правильно визначив склад спадкового майна, на яке буде видаватись свідоцтво про право на спадщину.

Немає правовстановлюючих документів, які підтверджують належність майна спадкодавцеві.

Відповідно до ст.ст. 68, 69 Закону України «Про нотаріат» та підпункту 4.15 п. 4 глави 10 розділу ІІ Порядку при видачі свідоцтва про право на спадщину як за законом, так і за заповітом, нотаріус обов’язково перевіряє склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документі, які підтверджують вказаний факт. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві.

Для розкриття змісту цього положення звернемося до ст. 8 Цивільного кодексу України та скористаємося внутрішньогалузевою аналогією закону, тобто застосуємо до спадкових відносин деякі елементи, що регулюють процедуру відчуження нерухомого майна власними галузевими нормативно-правовими актами. А саме: звернемося до підпунктів 1.2, 1.4 п. 1 глави 2 Розділу ІІ Порядку. Право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, що успадковуються може бути підтверджено, зокрема одним з таким документів або їх дублікатів: нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни, спадковим договором; свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів (аукціонів); свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах); свідоцтвом про право власності на об’єкти нерухомого майна; свідоцтвом про право на спадщину; свідоцтвом про право власності на частку в спільному майні подружжя; договором про поділ спадкового майна; договором про припинення права на утримання за умови набуття права на нерухоме майно; договором про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно; договором про виділення частки в натурі (поділ); іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки; рішення суду; договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі укладеним відповідно до вимог законодавства, за наявності відмітки на ньому про реєстрацію відповідних прав тощо. Право власності на земельну ділянку, підтверджується документами, оформленими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Звідси випливає, що у разі відсутності у спадкоємців вище перелічених правовстановлюючих документів, які підтверджують належність майна спадкодавцеві, нотаріус зобов'язаний відмовити у видачі свідоцтва про право на спадщину та запропонувати спадкоємцям звернутися до суду з позовом про визнання права власності на майно у порядку спадкування.

Приватний нотаріус Миколаївського міського

 

нотаріального округу Ніка Наталя Вікторівна

Угору