ДЕЯКІ АСПЕКТИ ЗАПОВІТУ В НОТАРІАЛЬНІЙ ПРАКТИЦІ

Принцип свободи заповіту є основою спадкового права, тому потребує дослі¬дження не тільки в аспекті його змістовного наповнення, а й розробки певних засобів правової охорони.
У цивільному праві поняття заповіту є багатозначним: воно розглядається і як правочин, і як вид та підстава спадкуван¬ня, і як розпорядження фізичної особи на випадок смерті. Багатозначність запо¬віту зумовлює необхідність дослідження різних теоретичних і практичних аспектів цього правового явища. Законодавець ви¬значає заповіт як особисте розпорядження фізичної особи, зроблене нею на випадок своєї смерті (ч. 1 ст. 1233 ЦК України). Таким чином, є очевидним, що легальне визначення заповіту відображає лише один бік цього правового явища. Привертає увагу й та обставина, що термін розпо¬рядження використано у контексті закону щодо заповіту в різних значеннях: і як сам заповіт (ч. 1 ст. 1233 ЦК України), і як певні самостійні складові заповіту (ст. 1240 ЦК України), і як певні схожі з ним конструк¬ції (наприклад, розпорядження вкладника банку чи іншої установи за ст. 1228 ЦК України). Це свідчить про їх певний логіч¬ний зв'язок.
Проаналізуємо заповіт у всіх визначених напрямках.


Як правочин заповіт характеризується тим, що є одностороннім, тобто учиняєть¬ся стороною, яка зазвичай представлена однією особою, за винятком спільного заповіту подружжя (ст. 1243 ЦК України), в якому спадкодавець представлений дво¬ма особами - дружиною і чоловіком. Заповіт є правочином майнового характе¬ру, тобто його змістом є розпорядження майном і майновими правами, зроблене заповідачем. Про можливість включення до заповіту розпо¬ряджень немайнового характеру свідчать окремі положення цивільного законодав¬ства України, зокрема ст. 1240 ЦК України, за якою заповідач може зобов'язати спад¬коємця до вчинення певних дій немайнового характеру, а саме щодо розпо¬рядження особистими паперами, визна¬чення місця і форми здійснення ритуалу поховання.
Суб'єктом заповіту може бути тільки фі¬зична особа з повною цивільною дієздат¬ністю, тобто особи обмежені в цивільній дієздатності або ж визнані судом недієздат¬ними права на заповіт не мають.
Причому законодавець пов'язує право на заповіт саме з повною цивільною ді¬єздатністю, а не з віком досягнення по¬вноліття. Отже, мають право на заповіт і неповнолітні, яким надана повна цивіль¬на дієздатність (ст. 35 ЦК України), на¬приклад, такі, що вступили в шлюб до досягнення повноліття (ч. 2 ст. 34 ЦК України). Не має права на заповіт не¬повнолітній, якого суд обмежив або по¬збавив права самостійно розпоряджати¬ся своїм заробітком, стипендією чи ін¬шими доходами (ч. 5 ст. 32 ЦК України). Сутність юридичної конструкції заповіту визначає, що його суб'єктом може бути тільки фізична особа, тому неприпусти¬мими є заповіти юридичних осіб та інших учасників цивільних відносин. В силу при¬писів ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, є нікчемним.
Наступною особливістю заповіту є суто особистий характер його укладання, що виключає будь-яке представництво в цій сфері. Представники, які діють на підставі довіреності або на іншій підставі, не вправі укладати заповіти від імені осіб, яких вони представляють. Це правило стосується зміни і скасування заповіту. Наприклад, опікун не може скасувати заповіт недієз¬датного підопічного, укладений ним в той період, коли він був повністю дієздатним. Не можуть бути посвідчені довіренос¬ті, в яких міститься право представника на укладання, зміну або скасування запо¬віту від імені довірителя.


Особа не може ні обмежити себе в праві на заповіт, ні відмовитись від цього права. Внесення відповідного положення до пра¬вочину тягне за собою його нікчемність (ч. 1 ст. 27 ЦК України). Так само нікчем¬ною є відмова від права бути спадкоємцем за заповітом чи за законом. На жаль, ці аксіоматичні з позиції доктрини цивільно¬го права твердження не знаходять одно¬значного розуміння і сприйняття у судовій і нотаріальній практиці. Право на запо¬віт включає і можливість заповідача у будь-який час скасувати його шляхом складання нового заповіту або шляхом подання нотарі¬усу заяви про скасування заповіту. Заповіт, який було складено пізніше скасовує попе¬редній заповіт повністю або в тій частині, в якій він йому суперечить (ч. 2 ст. 1254 ЦК України).
Статтею 1254 ЦК України визначено два способи, за допомогою яких заповідач може скасувати заповіт:
1) скласти новий заповіт, який скасовує попередній;
2) скасувати заповіт шляхом вчинення самостійного одностороннього право-чину - скасування заповіту.
У першому випадку скасування заповіту є частиною нового заповіту. Та навіть коли новий заповіт не містить прямої вказівки про скасування попереднього заповіту,
в силу приписів ч. 2 ст. 1254 ЦК України заповіт, який було складено пізніше, ска¬совує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Таким чином, новий заповіт повністю ска¬совує попередній заповіт у випадку, коли у новому заповіті міститься пряма вказів¬ка про скасування заповіту попереднього або коли зміст нового заповіту повністю замінює попередній. Якщо попередній за¬повіт частково суперечить новому, він втра¬чає чинність частково, тобто у відповідній частині.
У другому випадку спадкодавцем вчи¬няється окремий односторонній право-чин - скасування заповіту. Виникає пи¬тання, в якому документі повинен цей правочин втілюватись? Уявляється, що скасування заповіту повинно втілюватись у заяві про скасування заповіту. Юридичним наслідком такої заяви є те, що за відсутності нового заповіту спадкування здійснюється за законом.
Відповідно до частин 6, 7 ст. 1254 ЦК України скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особис¬то та у порядку, встановленому ЦК України для посвідчення заповіту. Справжність під¬пису на заяві про скасування заповіту має бути нотаріально посвідчена.
Таким чином, зміна та скасування запо¬віту можливі як шляхом складання нового заповіту, так і заяви про скасування чи зміну заповіту.
Відомості про заповіти підлягають обо¬в'язковій державній реєстрації у Спад¬ковому реєстрі в порядку, установленому Положенням про Спадковий реєстр, за¬твердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.07.2011 № 1810/5, зареє¬строваним у Міністерстві юстиції України 11.07.2011 за №831/19569.


Специфічною ознакою заповіту є момент настання правових наслідків заповіту - вони наступають тільки після відкриття спадщини. І це не випадково, адже правові наслідки заповіту збігаються з наслідка¬ми відкриття спадщини. Слід сказати, що під правовими наслідками ми розуміємо певну сукупність прав і обов'язків, ін¬ших обставин, які породжують заповіт, зокрема:
- виникнення у спадкоємців за запові¬том права прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1 ст. 1268 ЦК України);
- можливість прийняття заповідально¬го відказу, встановленого заповітом (ст. 1271 ЦК України);
- вжиття заходів щодо виконання за¬повіту;
- здійснення тлумачення заповіту спад¬коємцями або судом (ст. 1256 ЦК України);
Усі наведені наслідки наступають після 1 відкриття спадщини, до цього моменту на-
слідком вчинення заповіту є лише право заповідача його змінити чи скасувати.
Має свої особливості процесуальний аспект заповіту, адже закон встановлює не тільки форму (ст. 1247 ЦК України), а й порядок посвідчення заповіту (стат¬ті 1248, 1253 ЦК України) та окремих його видів (ст. 1249 ЦК України), чого не можна сказати про інші правочини.
Заповіт повинен містити вказівку про час і місце його складання (ч. 1 ст. 1247 ЦК України), дату та місце народження за¬повідача та має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, то його за дорученням заповідача і в його присутності підписує інша особа (рукоприкладник). При цьому з буквального змісту ч. 2 ст. 1247 ЦК Украї¬ни не вбачається конкретних і вичерпних причин, які були б підставою для залучен¬ня іншої особи до підписання заповіту. Зокрема вказується, якщо фізична особа внаслідок фізичної вади або хворо¬би не може власноручно підписати доку¬мент, то за її дорученням, у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчи¬ненням нотаріальної дії, не могла підписати документ, зазначається у посвідчуваль-ному написі.
Цивільний кодекс України передбачає чотири способи викладення тексту заповіту, який посвідчується нотаріусом:
1) написання заповідачем власноручно;
2) написання заповідачем за допомогою загальноприйнятих технічних засобів;
3) написання нотаріусом власноручно зі слів заповідача;
4) написання нотаріусом за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
При застосуванні двох останніх спосо¬бів заповіт має бути до підписання вголос прочитаний заповідачем, про що робиться відмітка у тексті посвідчувального напису за встановленою формою.
Актуальною проблемою залишається охорона нотаріальної таємниці при по¬свідченні заповітів.

 

Угору