Крім авансового внеску стягувача, джерелом витрат виконавчого провадження є кошти, стягнуті з боржника на витрати виконавчого провадження.

           Відповідно до змісту положень частини четвертої статті 42 та статті 45 Закону України «Про виконавче провадження», кошти на витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум, про що виконавцем виноситься постанова про стягнення витрат виконавчого провадження.

           Також згідно з частиною четвертою статті 42 Закону України «Про виконавче провадження», постанова про стягнення витрат виноситься у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.

           Випадки необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження визначені пунктом 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень.

           Так, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься у випадку повернення виконавчого документа стягувачу у разі якщо:

           стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа;

у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;

стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа;

у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі;

боржник - фізична особа чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;

законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника.

Також постанова про стягнення витрат виноситься у разі закінчення виконавчого провадження у разі:

визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення;

 

затвердження (визнання) судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення;

прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена;

закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів;

фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;

надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону;

якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв'язку з цим перераховані до Державного бюджету України;

якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку» за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки;

У зв’язку з тим, що відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», постанова про стягнення витрат є виконавчим документом, вона повинна відповідати вимогам до виконавчого документа, визначеним статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження».

У разі якщо витрати не стягнуті, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження підлягає виконанню в порядку встановленому Законом.

З огляду на те, що відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», приватний виконавець не може виконувати рішення за яким він є стягувачем, приватний виконавець не може відкрити виконавче провадження за цією постановою. Така постанова підлягає виконанню іншим приватним виконавцем або органом державної виконавчої служби.

 

 

 

 

 

Угору