Права та обов'язки сторін у виконавчому провадженні

Для виконання завдань захисту прав громадян, юридичних осіб і держави, судочинство покликано забезпечити, як правильний та своєчасний розгляд і вирішення підвідомчих йому справ, так і виконання постановлених щодо них рішень. Ця мета досягається за допомогою процесуального порядку їх примусової реалізації, яка становить самостійну і завершальну судового провадження - виконавче провадження. Виконанням рішень усуваються порушення майнових і особистих немайнових прав шляхом застосування процесуальних засобів і способів примусу до осіб, які відмовилися добровільно виконати свої обов'язки установлені відповідним рішенням.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження" (далі - Закон).

Запорукою своєчасного, повного та неупередженого виконання рішень, безумовно є ефективність дій державного виконавця, на якого покладається примусове виконання рішень, однак активна участь у виконавчому провадженні його сторін якими є стягувач та боржник, може активно сприяти виконанню завдань покладених на державного виконавця.

Так, відповідно до ст. 8 Закону стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом. За виконавчим документом про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступає орган, за позовом якого судом винесено відповідне рішення, або орган державної влади (крім суду), який відповідно до закону прийняв таке рішення. За іншими виконавчими документами про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступають органи державної податкової служби.

Стягувач та боржник мають юридичну заінтересованість, що зумовлено процесуальними відносинами, які породжують стягувача і боржника, тобто сторони виконавчого провадження. Сторони пов'язані процесуальними правовідносинами, що пояснює їх заінтересованість реалізувати свій інтерес у виконавчому провадженні, який має як матеріально-правову, так і процесуально-правову спрямованість. Дана заінтересованість полягає в отриманні через виконавче провадження очікуваного матеріально - правового результату, а також задоволення морального-правового характеру.

Як відомо, усі законодавчі акти повинні ґрунтуватись на принципах, закріплених в Основному Законі України - Конституції. На виконання цього принципу законодавець за допомогою статті 6 Закону визначає гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні, які, перш за все, виражаються у тому, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Крім того, державний виконавець зобов'язаний роз'яснити особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, їхні права згідно з вимогами цього Закону.

Статтею 12 Закону визначено загальні права та обов'язки сторін виконавчого провадження, в якій зокрема передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом. Сторони мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка визнається судом, оспорювати належність майна і результати його оцінки, подавати письмові заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачами.

Сторони зобов'язані протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі про зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - про зміну місця роботи.

Стягувач має право подати заяву про видачу дубліката виконавчого документа, про поновлення строку його пред'явлення до виконання, про відмову від стягнення і повернення виконавчого документа.
Боржник зобов'язаний:
- утримуватися від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення;
- надавати у строк, установлений державним виконавцем, достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах;
- своєчасно з'являтися за викликом державного виконавця;
- письмово повідомляти державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Крім того, Закон передбачає інші права сторін виконавчого провадження, як можливість впливу на процедуру примусового виконання рішення, зокрема відповідно до ст. 16 Закону сторони можуть заявити відвід державному, експерту, спеціалісту, оцінювачу, перекладачу, які були залучені для участі у виконавчому провадженні, якщо вони є близькими родичами сторін, їх представників або інших осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні, або заінтересовані в результаті виконання рішення, або є інші обставини, що викликають сумнів у їх неупередженості.

Відповідно до ст. 19 Закону стягувач має право у заяві про відкриття виконавчого провадження зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, місцезнаходження його майна тощо), а також шляхи отримання ним коштів, стягнутих з боржника. Також, у заяві про відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення про майнове стягнення стягувач має право просити державного виконавця накласти арешт на майно та кошти боржника та оголосити заборону на його відчуження.

Відповідно до ст. 20 Закону стягувач має право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції.

Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, за умовами ст. 24 Закону, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред'явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання.

Статтею 34 Закону надано право сторонам виконавчого провадження за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим зокрема сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.

Також важливою гарантією дотримання законності у виконавчому провадженні є право сторін виконавчого провадження можливість оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби як в адміністративному порядку - до керівника органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець або до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня, так і в судовому порядку - до відповідного суду. Особливістю оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби є те, що до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня їх може оскаржувати тільки стягувач. Боржник має право оскаржувати такі рішення, дії або бездіяльність виключно в судовому порядку.

Таким чином, за умови своєчасного та повного використання стягувачем і боржником своїх прав як сторони у виконавчому провадженні, процедура примусового виконання рішення буде більш ефективною та сприятиме неупередженому, своєчасному та повному виконанню такого рішення.

 

 

Начальник управління державної виконавчої служби

Головного управлівння юстиціїу Миколаївській області

Голотребчук Ю. А.

 

Угору