ІМ'Я ЯК НЕПОРУШНЕ І НЕВІДЧУЖУВАНЕ ОСОБИСТЕ НЕМАЙНОВЕ ПРАВО ДИТИИН, роз'яснює відділ ДРАЦС ЮЖНОУКРАЇНСЬКОГО міського управління юстиції у Миколаївській області

 

Згідно зі ст. 8 Конвенції про права дитини, кожна дитина має право на збереження своєї індивідуальності. Індивідуальними ознаками особи, в першу чергу, є ім'я та прізвище.
Право дитини на ім'я - це непорушне і невідчужуване особисте немайнове право, а також природне право. Право на власне ім'я надає особі юридично забезпечену можливість мати певне ім'я, вимагати від оточуючи, щоб його називали власним іменем.

- Яким чином законодавство встановлює порядок визначення та закріплення імені, прізвища та по батькові дитини?

Визначення прізвища (ст. 145 СК України)
Прізвище дитини визначається за прізвищем батьків, тобто воно не визначається довільно. Діти отримують прізвище батьків, які перебувають у шлюбі. Якщо прізвище батьків спільне, таким воно буде і у дитини. Якщо ж батьки мають різні прізвища, дитині присвоюється прізвище батька або матері за згодою батьків, або вони можуть присвоїти дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з'єднання їхніх прізвищ.
За відсутності згоди - за рішенням органу опіки та або рішенням суду.
Припинення шлюбу батьків або визнання його недійсним немає наслідком зміну прізвища дитини.
Законодавець закріплює два порядки визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою: добровільний і судовий.

Визначення власного імені (ст. 146 СК України)
Власне ім'я дитини визначається за згодою батьків або матері, якщо вона не перебуває в шлюбі і відносно дитини не визнається батьківство.
Дитині може бути надано не більше двох власних імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько.
Спір між батьками щодо імені дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Визначення по батькові (ст. 147 СК України)
По батькові дитини визначається за іменем батька.
По батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває в шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком.
Цікаво, що традиція присвоювати дитині по батькові збереглася майже в усіх країнах - членах СНД, окрім Грузії, Республіки Молдова; за бажанням присвоюється по батькові дитині в Туркменістані. У країнах ЄС по батькові присвоюється лише в Республіці Болгарія (за бажанням).
Таким чином, якщо прізвище і по батькові дитини обов'язково пов'язано з прізвищем (прізвищами) батька (батьків) та власним іменем батька, то при виборі власного імені дитини батьки абсолютно не обмежені нормами СК України.

- Історичні аспекти виникнення власних імен
Наші предки, що жили на території сучасної України, в дохристиянські часи мали не тричленні ймення, як тепер (Іван Сергійович Коваленко), а одночленні назвиська чи прізвиська. Вибір імені був вільний, ніякими законами чи традиціями не обмежений; як хотіли, так і називали батьки своїх дітей; рідні, друзі, чужі люди або й вороги згодом, коли давно вже стала людина дорослою, могли й змінити перше прізвисько з тих чи інших причин.
В іменах із давніх-давен відбивалася сила, мужність, прикмети, зовнішня краса, привабливість. І якщо багато імен асе ж звучало непривабливо, то на це були серйозні, за тодішніми поглядами людей, причини. Людське ім'я, за віруванням наших предків, мало таємничу силу, служило талісманом, що захищав носія імені від усього лихого, поганого, особливо від хвороб і смерті. Коли дитині дати погане ім'я, ніяка нечиста сила, хвороба не позаряться на таку дитину, обійдуть - і вона виживе, буде щасливою.
Згодом, із прийняттям християнства і запровадженням нових християнських імен, усі ці прізвиська-ймення поступово утвердяться як людські прізвища (в сучасному розумінні) та як прізвиська, що існують широко й досі (нейтральні або зневажливих відтінків).
Імена - частка нашої історії й сучасності (мови, культури, релігії, вірувань, праці, побуту, соціального становища людей, їх світогляду). Якщо в окремих іменах відображалися певні риси людей, зовнішність, побажання батьків щасливої долі дітям, то в своїй сукупності імена свідчили також у якійсь мірі про рід занять.
Після прийняття християнства у Київській Русі (988-989 рр.) імена почала давати людям церква. Перелік (звід) церковних імен, або святці, містить близько 3500 чоловічих та жіночих імен. Переважна більшість цих дозволених християнською церквою канонічних імен - грецького, латинського та єврейського походження; а також імена арабські, єгипетські, сірійські, перські, вавилонські, халлейські та інших східних народів; є ще варязькі, германські й слов'янські; є й такі, про походження яких і досі нічого не знаємо. В святці ввійшли кращі за значенням і за звучанням імена, вони були здебільшого з позитивним значенням, указували на кращі якості людини, різні її чесноти.
Із 3500 (приблизно) канонічних імен у народі побутувало близько 600, проте й ці були неоднаково поширені. Цікаво, що ім'я Іван ( у святцях Іоаннъ) стало найлюбимішим не тому, що від самого початку запровадження чимось особливо полюбилося народові, а тому, що надто часто записано у святцях - аж 170 разів, тобто майже через день.
Значення деяких старих імен у наш час переосмислюється на основі народної етимології: слово своїм звучанням нагадує якесь інше, хоч вони різного походження. Наприклад:
Аврора - в античній міфології - богиня вранішньої зорі; ім'я ж виникло безпосередньо від назви революційного крейсера «Аврора»;
Гелій - в давньогрецькій міфології «бог сонця», ім'я ж виникло безпосередньо від назви хімічного елемента «гелій»;
Рената - латинське renata «відроджена»; тлумачиться як скорочення слів «РЕволюція, НАука, Труд».
Велика кількість імен, записаних у святці, від часу запровадження християнства й до Жовтневої революції зовсім не прищепилася в народі (близько 3000). Люди тонко відчували, що такі імена незручні: задовгі, важкі для вимови, від них важко утворити пестливо-здрібнілі варіанти, щоб приємно звучали, нагадували неприємні слова, як скажімо, Гад, Драконтій, Павсикакій, Рогатіан, або просто незвичні, незрозумілі.
Знання етимології слова також має значення, а ще традиція - національна, територіальна, сімейна, мода на нові імена чи давні, що починають інтенсивно поширюватися; милозвучність імені; таємничість значення імені чи - навпаки - ясність; довге чи коротке ім'я та інші фактори, не завжди й відомі; індивідуальних факторів більше, ніж спільних. Мода на імена керується внутрішніми мовними тенденціями і зовнішніми соціально-естетичними факторами.
Сучасні українські офіційні імена формувалися під різними впливами: церкви, документів, розмовної стихії. Крім того, різні офіційні варіанти одного й того ж імені вироблялися ще й у залежності від територіальних умов, під впливом інших мов, католицької церкви.

 

Угору