ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР. ВАРТО ЧИ НІ?

Інститут шлюбного договору, який вже дуже давно існував і успішно застосовувався в країнах західної Європи та США, з'явився в нашому законодавстві більш ніж 10 років тому, коли 23 червня 1992 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб і сім'ю України», згідно з яким Кодекс було доповнено статтею 27', яка передбачила можливість укладання шлюбного контракту між особами, які вступають у шлюб.
Сімейний кодекс України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, питанню шлюбного договору (порядку укладення, змісту та форми договору) цілу главу, яка визначає окремий порядок визначення у шлюбному договорі правового режиму майна подружжя, користування житлом, а також права на утримання.
Отже, шлюбним договором є угода, яка укладається між нареченими або подружжям, де передбачаються майнові права і обов'язки подружжя, питання, пов'язані з правом власності на рухоме та нерухоме майно, придбане до шлюбу або під час шлюбу, та майно одержане в дар чи успадковане одним з подружжя.
На сьогодні й досі існують певні обмеження щодо осіб, які мають право на укладення шлюбного контракту. Так, звертаючись до ч. 1 статті 92 Сімейного кодексу України (далі - СК України), бачимо, що шлюбний договір може бути укладено як особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, так і подружжям. Тим самим, законодавством передбачається, що дані особи мають досягти шлюбного віку, який на території України є однаковим і для жінок, і для чоловіків, та становить 18 років відповідно до ч. 1 ст. 22 СК України. Але з огляду на велику кількість випадків укладення шлюбу з неповнолітніми особами ч. 2 ст. 92 СК України передбачається право на укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу неповнолітньою особою, але для цього необхідна письмова згода батьків неповнолітньої особи або піклувальника, яка має бути засвідчена нотаріусом.
Важливо знати, що при укладенні шлюбного договору, однією з сторін якого є неповнолітня особа, під час шлюбу згода батьків не потрібна, адже згідно із ч. 2 ст. 34 ЦК України у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.
Але, навіть беручи до уваги прогресивність розвитку українського законодавства, на сьогоднішній день шлюбний контракт на території України не може регулювати немайнові відносини подружжя.
Відповідно тоді виникає питання: «Що може бути передбачено у шлюбному договорі?»
Отже, згідно із частиною 1 статті 97 СК України у шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу.
Крім того, ч. 2 ст. 97 СК України передбачається, що «сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою власністю кожного з них». Також можливо домовитися про порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу(ч. 3 ст. 97). Тобто, особи можуть передбачити у шлюбному договорі їх майбутні права на майно, набуте під час шлюбу, тим самим уникаючи поширення положень статті 60 Цього кодексу. А саме, можливим є варіант, що на майно, набуте подружжям за час шлюбу, право спільної сумісної власності може не поширюватися. Наприклад, розраховуючи на купівлю рухомого чи нерухомого майна під час шлюбу подружжя може попередньо вирішити кому воно буде належати. Але важливою особливістю є те, що у будь-якому разі умови щодо правового режиму майна не повинні суперечити моральним засадам суспільства.
Що ж стосується визначення у контракті порядку користування житлом, то статтею 98 СК України передбачається:

«1.Якщо у зв'язку з укладенням шлюбу один із подружжя вселяється в житлове приміщення, яке належить другому з подружжя, сторони у шлюбному договорі можуть домовитися про порядок користування ним. Подружжя може домовитися про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї.
2.Сторони моуть домовитися про проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з них чи є їхньою спільною власністю, їхніх родичів.»

Найважливішою особливістю шлюбного договору є те, що ним майнові права й обов'язки подружжя може бути визначено інакше, ніж це передбачено загальними правилами сімейного законодавства.
Говорячи про визначення у шлюбному договорі права на утримання варто зауважити, що, відповідно до ч. 1 ст. 99 СК України, сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором, тобто право на утримання не обов'язково пов'язується з потребою у матеріальній допомозі. В шлюбному контракті можна передбачити умови, розмір та строки виплати аліментів. Якщо ж у договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса( ч. 2 ст. 99 СК України). Крім того, згідно із ч. 3 статті 99, у договорі може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ними майнової компенсації.
У шлюбному договорі особи на власний розсуд можуть визначити право на утримання незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі, умови, розмір та строки, у які будуть здійснюватись такі виплати. При цьому у разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Шлюбним договором може бути встановлена й можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.
Отже, подружжя або особи, що бажають взяти шлюб, можуть включити до шлюбного договору будь-які умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.
Однак ті умови шлюбного контракту, які всупереч волі будь-кого з подружжя погіршують його становище порівняно із законодавством України (мають дискримінаційний характер, позбавляють права на частку в нажитому майні тощо), не можуть бути визнані дійсними, так само як і шлюбний контракт, укладений без додержання порядку, встановленого законодавством України.
Відповідно до чинного законодавства, а саме, статті 94 Сімейного кодексу України, шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Посвідчити контракт може як державний, так і приватний нотаріус. Проте особи, які прийняли рішення про укладення шлюбного договору, звертаються, як правило, до приватних нотаріальних контор.
Крім того, при зверненні до нотаріуса молода пара має право отримати роз'яснення щодо прав і обов'язків сторін та положень контракту. Контракт укладається у трьох примірниках, 2 з яких роздаються кожному з членів подружжя, а третій залишається в справах нотаріальної контори.
Торкаючись питання визначення строку дії шлюбного договору варто зауважити, що згідно із статтею 96 СК України у шлюбній угоді може бути встановлено загальний строк його дій і строки тривалості окремих прав і обов'язків. Також існує можливість встановлення чинності договору або його окремих умов і після припинення шлюбу. Тобто, можна зобов'язати одного з членів подружжя виплачувати аліменти навіть після припинення шлюбу, якщо така умова була передбачена у договорі.
Оскільки шлюбний договір - це договір, він, як і інші договори, не може бути застрахований від зміни життєвих ситуацій, які можуть настати поза волею дружини чи чоловіка. Саме тому передбачена можливість внесення до шлюбного договору відповідних змін та доповнень.
Забороняється лише одностороння зміна умов шлюбного договору, тобто за волею лише однієї сторони. Зміна шлюбного договору може бути проведена за волею дружини та чоловіка у будь-який час. Якщо після розірвання шлюбу шлюбний договір не втратив чинності, він може бути змінений колишніми дружиною та чоловіком за спільним волевиявленням на загальних підставах.
Ст. 100 СК допускає можливість внесення змін до шлюбного договору на підставі рішення суду на вимогу одного з подружжя. Положення ст. 100 СК є засобом охорони інтересів слабшої сторони, своєрідною противагою тому, хто сильніший, пересторогою від його спроб утвердження у шлюбному договорі свого диктату.
Свобода договору, яка повною мірою стосується й шлюбного договору, дає можливість подружжю відмовитися від нього. Така відмова може бути подана і тими, шлюб між ким розірваний. Чинність шлюбного договору припиниться з моменту подання до нотаріуса такої заяви, а це означає, що певні матеріальні блага, які були уже за цим договором одержані, не підлягатимуть поверненню або грошовій компенсації.

Розірвання шлюбного договору можливе тоді, коли жодна з його умов не може бути виконана ні у первісному, ні у зміненому вигляді. До цього можуть призвести різні обставини, зокрема об'єктивна або суб'єктивна неможливість їх виконання. Об'єктивна неможливість виконання може бути зумовлена, наприклад, знищенням майна, яке давало доходи, а суб'єктивна - каліцтвом, важкою хворобою, що виключає можливість вчинення одним із подружжя дій особистого характеру.
Право вимагати розірвання шлюбного договору надано одному з подружжя. Якщо дружина чи чоловік визнані недієздатними, відповідний позов може бути поданий опікуном або органом опіки та піклування. Позивач має довести, що підстава, яка викликала потребу розірвання шлюбного договору, має істотне значення. Шлюбний договір розривається за рішенням суду (ст.102).
За рішенням суду шлюбний договір може бути визнаний недійсним з багатьох підстав, встановлених Цивільним кодексом України, а саме:
1. якщо його зміст не відповідає вимогам закону (зокрема, якщо в ньому позбавлено права на аліменти дитину або того з подружжя, хто є непрацездатним, чи права одного з подружжя на щонайменшу частку у майні, набутому за час шлюбу);
2. якщо шлюбний договір було укладено особою, яка була недієздатною або у зв'язку з психічним розладом здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними;
3. якщо шлюбний договір було укладено в результаті фізичного чи психічного насильства (примусу, залякування, погроз);
4. якщо особа уклала шлюбний договір через тяжкі обставини, на вкрай невигідних для неї умовах. Мова може йти, наприклад, про вагітну жінку, умовою реєстрації шлюбу з якою була вимога чоловіка про підписання договору, за яким їй визначена мінімальна частка у майні.

Шлюбний договір стає недійсним у разі недійсності шлюбу, без спеціального рішення суду про це, тобто автоматично.

Отже, говорячи про шлюбний договір варто зауважити, що, з'явившись на території України у 1992 році, він поступово стає більш популярним, саме тому питання щодо необхідності його укладення не втрачає своєї актуальності. Та важливо пам'ятати, що кожен з нас самостійно вирішує своє майбутнє, тож, саме Вам вирішувати: «Варто чи ні?».

 

Угору