ГОЛОВНЕ ТЕРИТОРIАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ
У МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ
Офіційний сайт
54020, м. Миколаїв, вул. 8 Березня, 107, тел./факс (0512) 47-41-28 E-mail: info@mk.minjust.gov.ua

Питання по роботі відділу нотаріату:


- Яким чином здійснюється оподаткування спадкоємця-нерезидента?
Закон України „Про податок з доходів фізичних осіб", на який Ви посилаєтесь у зверненні, втратив чинність 01.01.2011 на підставі розділу ХІХ Прикінцевих положень Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - Кодекс), який набрав чинності 01.01.2011.
Відповідно до підпункту 174.2.3. пункту 174.2. статті 174 Кодексу, об'єкти спадщини оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу, для будь-якого об'єкта спадщини, що успадковується спадкоємцем від спадкодавця-нерезидента, та для будь-якого об'єкта спадщини, що успадковується спадкоємцем-нерезидентом від спадкодавця-резидента.
Пунктом 167.1 статті 167 Кодексу встановлено, що ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, одержаних (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.4 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу у державну та недержавну грошову лотерею, виграшу гравця (учасника), отриманого від організатора азартної гри.
У разі якщо загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою, визначеною в абзаці першому цього пункту.
Відповідно до підпункту „в" підпункту 14.1.122. пункту 14.1. статті 14 Кодексу, нерезиденти - це фізичні особи, які не є резидентами України.
У підпункті „в" підпункту 14.1.213. пункту 14.1. статті 14 Кодексу зазначено, що резиденти - це фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні.
У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.
Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.
Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.
Якщо всупереч закону фізична особа - громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Кодексом або нормами міжнародних угод України.
Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи.
Згідно пункту 174.3. статті 174 Кодексу особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину.
Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, включається спадкоємцями до складу загального річного доходу платника податку і зазначається в річній податковій декларації, крім спадкоємців-нерезидентів, які зобов'язані сплатити податок до нотаріального оформлення об'єктів спадщини, та спадкоємців, які отримали у спадщину об'єкти, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб.
Нотаріус видає спадкоємцю-нерезиденту свідоцтво про право на спадщину за наявності документа про сплату таким спадкоємцем податку з вартості об'єкта спадщини (абзац 2 пункту 174.4. статті 174 Кодексу).
Відповідно до статті 42 Закону України "Про нотаріат" від 02.09.1993 №3425-ХІІ, нотаріальні дії вчиняються після їх оплати, а також у передбачених законом випадках після сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб та в день подачі всіх необхідних документів.

Окрім того, главою 3 Кодексу (статті 52, 53) передбачено податкові консультації.
За зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.
Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
За вибором платника податків консультація надається в усній або письмовій формі.
Консультації надаються органом державної податкової служби або митним органом, в якому платник податків перебуває на обліку, або вищим органом державної податкової служби або вищим митним органом, якому такий орган адміністративно підпорядкований, а також центральним органом державної податкової служби або спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.
Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.
Центральний орган контролюючого органу проводить періодичне узагальнення податкових консультацій, які стосуються значної кількості платників податків або значної суми податкових зобов'язань, та затверджує наказом узагальнюючі податкові консультації, які підлягають оприлюдненню.
У статті 53 Кодексу закріплена норма щодо наслідків застосування податкових консультацій.
Не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.
Платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору.
Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.


- Чи можна відмовитись від спадщини на користь іншого спадкоємця?

Статтею 1273 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV (далі - Кодекс), встановлено, що спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу (строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.). Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини.
Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування.
Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування.
Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.
Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.
Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.
Право на відмову від прийняття спадщини на користь іншої особи зазначено у статті 1274 Кодексу, де встановлено, що спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом.
Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.
Спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь.
Якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім'я якої складений заповіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем.
Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.

У статті 1275 Кодексу зазначені правові наслідки відмови від прийняття спадщини, а саме:
1. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.
2. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну.
3. Положення цієї статті не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця.
4. Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов'язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну.
5. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

- Чи має право на спадщину моя дочка від першого шлюбу?

Відповідно до Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435- IV (далі - ЦК України) спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Відповідно до статті 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово (стаття 1258 ЦК України).
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Виходячи із вищезазначеної норми закону дочка спадкодавця від першого шлюбу має право на спадкування у першу чергу.

Статтею 1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (стаття 1269 ЦК України).
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (стаття 1270 ЦК України).
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (стаття 1220 ЦК України).
Також, статтею 1267 ЦК України встановлено, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
Окрім того, у відповідності до статті 60 Сімейного кодексу України від 10.01.2002 № 2947-III (далі - СК України), майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України).

Питання по роботі відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби: «Щодо порядку повторної видачі документів (свідоцтв, довідок) про державну реєстрацію актів цивільного стану в межах України та за межами України».

ВІДПОВІДЬ: Порядок повторної видачі документів про державну реєстрацію актів цивільного стану регламентовано Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та розділом ІV Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 року № 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 24.12.2010 № 3307/5) (із змінами), якими зокрема встановлено, що повторна видача свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану (в тому числі і свідоцтва про народження) здійснюється відділами державної реєстрації актів цивільного стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних та Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіки Крим, а також дипломатичними представництвами та консульськими установами України.
Повторна видача свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану здійснюється на підставі актового запису цивільного стану, якщо оригінал свідоцтва було вкрадено, загублено, пошкоджено чи знищено та у разі внесення змін до актового запису цивільного стану чи його поновлення, за заявою особи, щодо якої складено запис, батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, представника закладу охорони здоров'я, навчального або іншого дитячого закладу, де постійно перебуває дитина, органу опіки та піклування. Свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану видається представникам зазначених установ за довіреністю установи та при пред'явленні документів, що посвідчують їх особу.
Особам, яким виповнилося 16 років, свідоцтво про державну реєстрацію актів цивільного стану може повторно видаватися за наявності паспорта (паспортного документа).
Свідоцтва про народження дітей повторно видаються їх батькам і усиновителям незалежно від віку дитини.
Свідоцтва про смерть повторно видається другому з подружжя, а також дітям, у тому числі й усиновленим, та їх законним представникам, близьким родичам померлого (братам і сестрам, онукам діду і бабі як з боку батька, так і з боку матері), особі, яка є спадкоємцем за законом або заповітом, представникові органу опіки та піклування у разі виконання ним повноважень з опіки та піклування стосовно осіб, які мають право на отримання такого свідоцтва.
Особі, позбавленій батьківських прав, свідоцтва про народження дітей повторно не видаються.
Після припинення шлюбу внаслідок його розірвання свідоцтва про шлюб повторно не видається. У таких випадках на письмове прохання заявника відділ ДРАЦС видає витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища.
Свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану можуть повторно видаватись на підставі нотаріально посвідченої довіреності.
Відповідно до абз. 10 п. 9 р. І Правил повторна видача свідоцтв, а також витягів з ДРАЦСГ здійснюється відділами ДРАЦС при підтвердженні права особи на отримання даних документів (паспорт, доручення, заповіт та інш.) та, в окремих випадках, родинних відносин між заявником та особою, щодо якої складено актовий запис цивільного стану.
Громадяни України та особи без громадянства, які проживають в Україні та хочуть отримати документи на підтвердження фактів реєстрації актів цивільного стану (свідоцтва, довідки, витяги та інш.), здійснених компетентними органами іноземної держави, витребовують їх через Міністерство закордонних справ України, якщо інший порядок не встановлено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Документи про державну реєстрацію актів цивільного стану іноземців, осіб без громадянства та громадян України, які проживають за кордоном, витребовуються через дипломатичні представництва та консульські установи України за кордоном, а також через Міністерство закордонних справ України за заявою або анкетою (установленого зразка), підписаною особою, яка витребовує документи.
Якщо договорами про правову допомогу та правові відносини у цивільних і сімейних справах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, установлений інший порядок витребування цих документів від компетентних органів іноземних держав, то діють правила, передбачені відповідним договором. Особам, щодо яких державна реєстрація актів цивільного стану проводилась у дипломатичних представництвах або консульських установах України, видача свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану здійснюється відділами державної реєстрації актів цивільного стану головних управлінь юстиції у місті Києві та Київській області, якщо такі записи передано їм на зберігання.
Якщо на ім'я особи, яка не є родичем померлого, зроблено заповіт в установі банку, то відділи державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання актового запису про смерть повинні видати пред'явнику відповідного документа витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть. Якщо відносно особи, яка не є родичем померлого, але яка згідно з договором особистого страхування життя, укладеним у фінансових установах, створених відповідно до Закону України "Про страхування" , є вигодонабувачем, то відділи державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання актового запису про смерть повинні видати пред'явнику зазначеного договору витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть.
Особам, які звернулися до відділу державної реєстрації актів цивільного стану (за місцем знаходження актового запису про народження) особисто, свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану повторно видаються того самого дня при пред'явленні ними паспорта або паспортного документа.
За заявою щодо повторної видачі відповідного свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану, яка надійшла поштою (до відділу ДРАЦС за місцем знаходження актового запису про народження), свідоцтво надсилається в 15-денний строк (строк виконання заяви) до відділу державної реєстрації актів цивільного стану України за місцем проживання заявника, про що доводиться до його відома.

 

Питання по роботі відділу з питань банкрутства найчастіше зустрічаються запити щодо видачі довідок з Єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство.


Інформаційна довідка надається за письмовим запитом юридичної особи або фізичної особи - підприємця стосовно порушення щодо нього (заявника) провадження у справі про банкрутство, визнання банкрутом, перебування у процедурі банкрутства, який подається до Головного управління юстиції у Миколаївській області за адресою м. Миколаїв, вул. 8 Березня, 107.
Довідка надається безоплатно.
Довідка надається виключно відносно юридичної особи чи фізичної особи - підприємця, яка подає запит на отримання довідки.
Запит щодо отримання довідки оформлюється на бланку заявника (для фізичних осіб - підприємців за наявності), підписується заявником (керівником або уповноваженою особою - для юридичних осіб) та скріплюється його печаткою ( за наявності). Запит щодо отримання довідки повинен містити такі відомості:
- повне найменування боржника та код боржника згідно з ЄДРПОУ (для юридичних осіб);
- прізвище, ім'я та по батькові, номер і дату запису в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців про проведення державної реєстрації (для фізичних осіб - підприємців);
- місцезнаходження юридичної чи місце проживання фізичної особи, яка звертається із запитом;
Головне управління юстиції розглядає запит та видає довідку протягом десяти робочих днів з дати надходження запиту. Довідка виготовляється на бланку Головного управління юстиції у Миколаївській області та підписується його керівником або уповноваженою ним особою та скріплюється гербовою печаткою. Довідка видається за адресою м. Миколаїв, вул. Пушкінська, 69-А керівнику підприємства, фізичній особі-підприємцю або уповноваженому представнику.

 

Питання по напрямку діяльності органів державної виконавчої служби.

1. Отримання копій документів виконавчого провадження.
Згідно до ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
За умови авансування стягувачем у порядку, передбаченому цим Законом, витрат на організацію та проведення виконавчих дій документи виконавчого провадження можуть надсилатися його учасникам рекомендованими листами.
За письмовою заявою учасників виконавчого провадження документи виконавчого провадження можуть надсилатися адресатам каналами факсимільного зв'язку або електронною поштою. Документи виконавчого провадження, надіслані каналами факсимільного зв'язку або електронною поштою, вважаються врученими за наявності належного підтвердження їх одержання адресатами.
Державний виконавець або уповноважена ним особа може особисто вручити документи виконавчого провадження сторонам або іншим учасникам виконавчого провадження під розписку.
Належним чином оформлена відмова сторін виконавчого провадження від одержання документів виконавчого провадження не є перешкодою для проведення подальших виконавчих дій у встановленому цим Законом порядку.
У разі звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), пенсію, стипендію чи інші доходи боржника документи виконавчого провадження можуть бути вручені представникам адміністрації підприємства, установи та організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, у якої працює боржник, особисто державним виконавцем або уповноваженою ним особою під розписку.
Статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

2. Оскарження рішень, дій або бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби.
Відповідно до ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.
Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.
Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця подається начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії чи бездіяльність начальника відділу можуть бути оскаржені до вищестоящого органу державної виконавчої служби. Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України розглядає виключно скарги на рішення, дії чи бездіяльність начальників управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.
Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби можуть бути оскаржені до керівництва органів державної виконавчої служби, якщо їх оскарження передбачено цим Законом.
Скарга у виконавчому провадженні подається у письмовій формі та має містити:
- найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається;
- повне найменування (ім'я) стягувача та боржника, їх місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або знаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім'я) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником;
- реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина);
- зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та норму закону, яку порушено;
- викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;
- підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.
Скарга, подана у виконавчому провадженні начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, розглядається у десятиденний строк з дня її надходження. За результатами розгляду скарги начальник відділу виносить постанову про її задоволення чи відмову, яка в десятиденний строк може бути оскаржена до вищестоящого органу державної виконавчої служби або до суду. Скарга, подана без додержання вимог, викладених у частині шостій цієї статті, розглядається начальником відділу в порядку, встановленому Законом України "Про звернення громадян".

3. Черговість задоволення вимог стягувачів у разі недостатньої суми для задоволення вимог стягувачів.
У разі якщо сума, стягнута з боржника, недостатня для задоволення всіх вимог за виконавчими документами, вона розподіляється державним виконавцем між стягувачами в порядку черговості, встановленому цією статтею:
- у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна;
- у другу чергу задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника;
- у третю чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими правовідносинами;
- у четверту чергу задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
- у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету, вимоги органів страхування з обов'язкового страхування (крім вимог щодо збору на обов'язкове державне пенсійне страхування);
- у шосту чергу задовольняються всі інші вимоги.
Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги. У разі якщо стягнута сума недостатня для задоволення в повному обсязі усіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми. Вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати задовольняються в порядку надходження виконавчих документів. Стягнута з боржника сума розподіляється між стягувачами згідно з виконавчими документами, за якими відкрито виконавчі провадження на день зарахування стягнутої суми на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.


Відповіді на питання, що найчастіше порушуються в зверненнях громадян по напрямку діяльності відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби головного управління юстиції у Миколаївській області

1. Коли буде здійснюватись державна реєстрація речових прав на нерухоме майно?
Згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення реалізації прав на нерухоме майно та їх обтяжень при їх державній реєстрації» від 9 грудня 2011 року № 4152 реєстраційна служба виконуватиме функції державної реєстрації прав власності та інших речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень з 1 січня 2013 року.
З 1 січня 2013 також набуває чинності Закон України "Про Державний земельний кадастр" від 7 липня 2011 року № 3613. Відповідно нові правила реєстрації прав на нерухоме майно та Державний земельний кадастр запрацюють з 2013 року.

2. Які повноваження покладено на органи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та які саме речові права підлягають державній реєстрації?
Відповідно до статті 8 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952 орган державної реєстрації прав має наступні повноваження:
1) проводить державну реєстрацію, прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації;
2) забезпечує ведення Державного реєстру прав;
3) надає інформацію про зареєстровані права та їх обтяження;
4) забезпечує облік безхазяйного нерухомого майна;
5) здійснює інші повноваження.
Державна реєстрація прав є обов'язковою, інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме:
1) право власності на нерухоме майно;
2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном;
3) інші речові права відповідно до закону;
4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.
Речові права на нерухоме майно, такі як, право володіння, право користування (сервітут), право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право забудови земельної ділянки (суперфіцій), право господарського відання, право оперативного управління, право постійного користування та право оренди земельної ділянки, право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами, іпотека, довірче управління майном, інші речові права, є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно.
Право власності на житловий будинок, будівлю, споруду, квартиру може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності на земельну ділянку, на якій вони розташовані, крім випадків, якщо власником земельної ділянки та житлового будинку, будівлі, споруди, квартири, розташованих на ній, є та сама особа.
Отже, до повноважень органу державної реєстрації прав належить: проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень або відмова у їх реєстрації; забезпечення ведення Державного реєстру прав; надання інформації про зареєстровані права та їх обтяження; забезпечення обліку безхазяйного нерухомого майна та інші повноваження, передбачені чинним законодавством.

приклад відповіді, яка надається сектором державної реєстрації юридичних осіб, легалізації об'єднань громадян та державної реєстрації друкованих ЗМІ реєстраційної служби на питання, що найчастіше порушується в зверненнях громадян при реєстрації громадських об'єднань.

Згідно зі статтею 36 Конституції України, частини першої статті 14 Закону України "Про об'єднання громадян" (далі - Закон) легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян є обов'язковою і здійснюється шляхом їх:
- реєстрації;
- повідомлення про заснування.
Дія Закону не поширюється, зокрема, на кооперативні організації, об'єднання громадян, що мають основною метою одержання прибутків, інші об'єднання громадян, порядок створення і діяльності яких визначається відповідним законодавством.
Управління юстиції Миколаївської області відповідно до наданих повноважень легалізують громадські організації з місцевим статусом. До місцевих об'єднань належать об'єднання, діяльність яких поширюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону.
Легалізація (реєстрація) громадських формувань полягає у проведенні правової експертизи установчих документів на їх відповідність Конституції та іншим актам законодавства України.
Згідно зі статтею 15 Закону України "Про об'єднання громадян" та пункту 3 "Положення про прядок легалізації об'єднань громадян", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 140, до реєструючого органу подається заява встановленого зразка, підписана не менш як трьома засновниками об'єднання громадян або їх уповноваженими представниками. Їхні підписи повинні бути засвідчені в установленому порядку.
До заяви додаються:
1) статут (положення) в двох примірниках. Статут повинен містити:
• назву об'єднання громадян (повну, а також скорочену відповідно до частини третьої статті 12 цього Закону), його статус та юридичну адресу;
• мету та завдання об'єднання громадян;
• умови і порядок прийому в члени об'єднання громадян, вибуття з нього;
• права і обов'язки членів (учасників) об'єднання;
• порядок утворення і діяльності статутних органів об'єднання, місцевих осередків та їх повноваження;
• джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна об'єднання, порядок звітності, контролю, здійснення господарської та іншої комерційної діяльності, необхідної для виконання статутних завдань;
• порядок внесення змін і доповнень до статутного документа об'єднання;
• порядок припинення діяльності об'єднання і вирішення майнових питань, пов'язаних з його ліквідацією.
У статутному документі можуть бути передбачені інші положення, що стосуються особливостей створення і діяльності об'єднання громадян, зокрема, слід враховувати вимоги:
• статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", згідно з якою об'єднання громадян набувають статусу юридичної особи лише з моменту їх державної реєстрації у порядку, встановленому цим Законом;
• частини шостої статті 15 Закону України "Про об'єднання громадян" та частини третьої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якими встановлено, що зміни до установчих документів юридичної особи підлягають обов'язковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру;
2) протокол установчого з'їзду (конференції) або загальних зборів, які прийняли статут із зазначенням рішення про заснування громадської організації та затвердження статуту (положення), рішення про вибори керівних та контролюючих органів;
3) відомості про склад керівництва центральних статутних органів (із зазначенням прізвища, імені, по батькові, року народження, місця постійного проживання, посади (заняття), місця роботи);
4) документ про сплату реєстраційного збору.
6) відомості про засновників об'єднання громадян або спілок об'єднань громадян (для громадян - із зазначенням прізвища, імені, по батькові, року народження, місця постійного проживання; для спілок об'єднань громадян - назви об'єднання, місцезнаходження вищих статутних органів, а також доданням копії документа про легалізацію);
7) документ, який підтверджує місцезнаходження об'єднання громадян (гарантійний лист власника приміщення, договір оренди тощо).
У разі надання під юридичну адресу займаної квартири подаються довідка про склад сім'ї та заяви повнолітніх членів сім'ї про свою згоду.
Для легалізації громадської організації до легалізуючого органу подається заява (повідомлення про заснування), підписана не менш як трьома засновниками громадської організації або її уповноваженими представниками. В заяві вказується прізвище, ім'я, по батькові засновників громадської організації або їх уповноважених представників, рік народження, місце постійного проживання, назва організації і місцезнаходження центральних статутних органів, основна мета діяльності громадської організації. Підписи в заяві повинні бути завірені в установленому законом порядку.
Управління юстиції зобов'язане у строк, визначений Законом (3 дні) прийняти рішення про легалізацію (реєстрацію) громадського формування або про відмову в реєстрації громадського формування.

Відмова в реєстрації об'єднання громадян можлива тільки з підстав визначених статтею 16 Закону - якщо його назва, статутний або інші документи, подані для реєстрації об'єднання, суперечать вимогам законодавства України.

Сектор правової роботи, правової освіти населення та обліку законодавства.

На сьогодні є актуальним питання з захисту персональних даних.
Питання. Чи має право підприємство виробник ( виконавець послуг) призупинити видачу довідок про склад сім'ї з посиланням на заборону органів внутрішніх справ?
Відповідно до п.п.5 п.2 ст. 7 Закону України «Про захист персональних даних» заборона щодо обробки персональних даних не застосовується, якщо обробка персональних даних необхідна для обґрунтування, задоволення або захисту правової вимоги.
Володілець бази персональних даних доводить до відома особи, яка подає запит, що запит буде задоволено або відповідні персональні дані не підлягають наданню, із зазначенням підстави, визначеної у відповідному нормативно-правовому акті. ( п.5 ст. 15 Закону)
Заборона органів внутрішніх справ не є нормативно - правовим актом і не може бути підставою для відмови у задоволенні запиту.
Ст. 17 Закону визначає поняття «відстрочення доступу » та «відмови у доступі».
Відстрочення доступу до персональних даних третіх осіб допускається у разі, якщо необхідні дані не можуть бути надані протягом тридцяти календарних днів з дня надходження запиту. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у запиті, не може перевищувати сорока п'яти календарних днів.
Повідомлення про відстрочення доводиться до відома третьої особи, яка подала запит, у письмовій формі з роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Відмова у доступі до персональних даних допускається, якщо доступ до них заборонено згідно із законом.
Закон не передбачає призупинення доступу до персональних даних.
Рішення про відстрочення або відмову в доступі до персональних даних може бути оскаржено до уповноваженого державного органу з питань захисту персональних даних, інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, до повноважень яких належить здійснення захисту персональних даних, або до суду. (п. 1 ст. 18 Закону).
Дії (або бездіяльність) органів виконавчої влади, органів самоврядування, підприємств, установ, організацій можуть бути оскаржені безпосередньо до суду